Всі ми є свідками бурхливих подій в нашій країні, ми бачили як беркут бив студентів та

розганяв Євромайдан. Для народу України це була остання крапля, люди згуртувалися і відстояли своє право на мирні зібрання. Вони не просто його відстояли, вони боролися за це право.

У більшості міст країни відбулися масштабні мітинги та протести в підтримку побитих дітей, жінок та проти того беззаконня яке твориться в Україні. В багатьох містах Закарпаття зокрема в Ужгороді були сформовані свої місцеві майдани. Це не були майдани за євроінтеграцію, люди прагнули щоб винні в побитті людей були покарані. На жаль це не відбулося до сих пір, і влада не хоче признати своєї вини в цьому. На самому початку місцеві майдани створювали наші студенти та прості громадяни, які співчували киянам. Згодом до них приєднались громадські активісти та політичні сили. На моє велике здивування в Ужгороді мітинг відвідало близько 2000 чоловік, серед них: студенти, робітники, пенсіонери. Більшість людей були старшого віку, що мене дуже втішило. Але після цих бурхливих подій все стало у свою колію, людям треба працювати та забезпечувати свою сім’ю. На жаль не всі можуть кожен день стояти на майданах та ходити на мітинги, і це всім зрозуміло. На Київському майдані теж відчули цей спад активності і вирішили створити громадську організацію за участю політичних сил та відомих громадських діячів. До складу Ради народного об’єднання «Майдан» (НОМ) увійшли 37 осіб – 19 народних депутатів і 18 активістів. Ціль НОМ – це спільна боротьба з «режимом» Януковича та так званої «сім’ї». Поки що народне обєднання «Майдан» не змогло вийти на спільні рішення та обрати вектори подальшого розвитку. Тому 27 грудня під час всеукраїнської конференції Євромайданів, де 38 делегатів від 17-ти регіональних Євромайданів підтримали ініціативу харківських активістів провести всеукраїнський форум Євромайданів у Харкові 11 січня 2014 року. Для участі у форумі було зареєстровано 119 делегатів із 21-ї області та АР Крим. З Ужгорода зареєструвались три делегата, на жаль тільки один з них приймав учать в акціях на другий день заходу, двоє з них несподівано захворіли, а заступники не поїхали.

Іршаву представив відомий поет нашого краю – Василь Кузан. Також форум відвідав представник Народної Ради Закарпаття – Петро Станко, та спостерігачі. Серед них: Олександр Марусенко – правозахисник, та Ференц Бакі спостерігач від партії Демократичний Альянс. В Харкові нас зустрічали волонтери в яких ми безкоштовно проживали, велике їм за це спасибі! Також нас чекав масштабний, невиданий «анти мітинг» який складався з бюджетників. Людей було стільки що вул. Сумська між двома станціями метро була заповнена. Бюджетників цілий день тримали на вулиці, проводили веселі концерти (в той час коли в Києві було оголошено День скорботи за всіма жертвами пожежі на ювелірній фабриці). Харків’яни дивувались та не розуміли цю раптову любов до влади багато хто зупинявся для вираження свого невдоволення мітингом.

 

День 1

Форум починався з реєстрації делегатів та спостеригачів, все проходило в дуже конспіративному дусі. Адреси реєстрації були нам надіслані за декілька годин, при вході нас чекала охорона з синьо жовтими стрічками (до речі хлопці з Донецьку). Після формальних процедур всі розділились по 4 чол. та вирушили до місця проведення форуму. Але ми були дуже здивовані коли директор Харківського автомобільно-дорожнього технікуму відмовив у наданні замовленого заздалегідь приміщення. Тоді виникло враження що форум не відбудеться за тиску місцевих чиновників. На щастя нас приютили в Свято-Дмитрівському храмі (який був згодом по телефонному дзвінку замінований). Після проведення богослужіння ми відправились в трапезну храму (Полтавський шлях 44) де почали пленарне засідання. На жаль трапезна не вмістила всіх спостеригачів, хтось стояв у холі, хтось залишався на дворі. Через декілька хвилин наші охоронці загукали що нас штурмують. Люди були в шоці, не знали що робити, вихід тільки один – боротися. Чоловіки кинулись захищати будівлю а делегатів закрили в трапезній. Хтось тримав двері, хтось дзвонив до міліції. Служителі церкви були шоковані, в старших була паніка. На вулиці з тітушками боролась наша охорона. Все відбувалось дуже раптово. Я вийшов на другий поверх будівлі та побачив страшну картину: спецпідрозділ затримує 20 тітушок, а навпроти стоять ті хто встиг втекти, загалом чоловік 40. Після цього інциденту пленарне засідання продовжило свою роботу. Були прийняті установчі рішення та вирішені організаційні питання.

По причині відсутності Ужгородських делегатів не були представлені інтереси нашого міста та думка Ужгородського майдану. На жаль ми в якості спостерігачів не змогли голосувати за важливі рішення та вирішувати питання. Делегати та спостерігачі були розділені на робочі групи, та з охороною відправлені в інші місця для роботи. Пересувалися ми пішки, весь час за нами стежило декілька «агентів» які доповідали по телефону куди ми йдемо, що робимо. Робоча група в якій я брав участь напрацьовувала інформаційну політику майданів.

В групі брали участь журналісти та всі кому була цікава ця тема, були навіть лікарі. За декілька годин ми спільно створили методи дієвого та швидкого інформування населення, яке зможе протистояти жорстокій інформаційній війні яка ведеться проти майданів. З приміщення нікого не випускали навіть покурити, за нами стежили ті тушки, які сиділи в засідках поблизу. Під час роботи ми дізнались про напад на 7 робочу групу яка працювала у книгарні, туди увірвалися 20-30 невідомих, побили охорону, розбили скло та розпилили у кімнаті сльозогінний газ (інтерв’ю Сергія Жадана http://youtu.be/kgpXeWRPQag). Група після цього інциденту теж продовжила свою роботу, нас просто так не зламати. Після роботи я відвідав лекцію Йосифа Зісельса «ВО Свобода – міфи і реальність». Яка мене дуже вразила, та відкрила очі на маніпуляції та ілюзії які створюють наші можновладці. Автор планує публікацію найближчим часом. Пізно ввечері, близько 11 години після виснажного та насиченого подіями дня ми відправились відпочивати.

День 2

Другий день почався з повторної реєстрації в приміщенні Харківської правозахисної групи. Біля входу у двір нас чекало десяток тітушок та декілька міліціонерів, одні з одного боку другі навпроти. Квартал був оточений тітушками тому наші охоронці чергували біля кожного входу. Делегати почали пленарне засідання, всі слушні напрацювання робочих груп були вислухані та прийняті до резолюції. Приміщення не змогло вмістити всіх спостеригачів тому я обходив територію, спілкувався з міліціонерами та харків’янами.

Міліціонери навіть не знали що тут проводиться, я про все розповів їм та пояснив ситуацію… Вони ставились дуже позитивно до цього заходу, спасибі їм велике за нашу безпеку! Також спілкувався з місцевими жителями, один із них який працює вчителем мені відповів що ніколи в житті ніхто б його не змусив взяти участь в проплаченому мітингу Партії Регіонів. В цей час нам вимкнули світло, почали підходити бюджетники у великій кількості з прапорами партії регіонів, тітушки почали збиратись до групи.

Це був провокований анти-мітинг, який тривав хвилин 30, кидались яйцями та скандували лозунги про фашизм та дякували Януковичу за добробут та “стабільність” в країні. Після засідання, яке тривало приблизно 3-4 години ми сформували колону на чолі йшла людина з прапором України. Ми направились до пам’ятника Ярославу Мудрому, активісти скандували “Харків, вставай! Приєднуйся до нас”,”Україна – це Європа”, “Харкову – подяка, Кернесу – ганьба!”, “Янукович підарешт” та інші гасла. Колону супроводжувала міліція та десяток тітушок. Людям це було довподоби, нас вітали та фільмували відвідувачі магазинів та кафе. Коли ми підійшли до площі там вже стояла машина з потужними гучномовцями, вона стояла незаконно та припаркована на тротуарі. Активісти почали розбиратись хто в ній, викликати ДАЇ та міліцію.

Через хвилин 10 прибув спецпідрозділ Грифон (який зазвичай охороняє суддів та прокурорів) та почав захищати апаратуру. Було відчуття що наш мітинг вже саботували та ми не зможемо його провести. Гучномовці запрацювали, з них велась пропаганда про те як ми добре живемо, як багато в нас робочих місць. Також цікаво було чути про погане життя в ЄС, та те що ми хочемо приєднатись до Росії. Все було витримано в стилі комсомолу.

Наші організатори не розгубилися, вони швидко організували обладнання яке під вибухи петард та атак тітушок винесли, захищаючи живим ланцюгом. Ситуація загострювалася, для охорони людей активісти створили живий ланцюг навколо нашого майдану. Біля пам’ятника було оголошено результати нашої роботи та виступило декілька делегатів. На жаль Ужгородської делегації ми не почули. Тим часом підвезли ще кількасот бюджетників, та ще одну машину з гучномовцями. Багато людей похилого віку були вимушені стояти з прапорами Партії Регіонів та слухати з одного боку пропаганду з другого попсу. Це був просто жах. Молоді партійці не мерзли, вони випивали горілку та закусували на синіх пакетах… На нас було здійснено декілька замахів з петардами великого калібру, декілька активістів отримали биті рани та синці. Виявили чоловіка з ножем, якого міліція відразу відпустила відавши йому ніж. Таке відчуття що всі працювали проти нас. Але ми тримались, захищались та тримали ситуацію під контролем. Серед нас було багато похилих людей, жінок, були навіть діти, до нас приєднувались просто з вулиці. На щастя ніхто не постраждав, завдяки нашим охоронцям-добровільникам та чоловікам які боронили майдан своїм тілом. Після проведення майдану та виконання гімну України, було проведено молитву за народ України. Міліція створила кордон до метро та заблокувала інші входи. Ми скандували гасла “бюджетникам свободу” та “дякуємо Харків”. Коли всі учасники спустилася на станцію метро “Пушкінська” ще раз пролунав гімн і ми поїхали збиратися додому.

Не зважаючи на численні провокації та важкі умови, Перший всеукраїнський форум Євромайданів в Харкові пройшов успішно. Закарпатські спостерігачі працювали на рівні з делегатами та давали слушні рекомендації, завжди виходили на спільний консенсус, за що й нас похвалили. Прийнявши за основу план дій, розроблений у робочих групах, було вирішено багато організаційних та стратегічних питань які допоможуть подолати соціально-політичну кризу та зупинити узурпацію влади олігархами та кланами. Це був перший маленький крок для встановлення демократії в Україні, та об’єднання всіх громадян які в ній проживають. Я, як суспільно активний громадянин України буду приймати надалі участь у всеукраїнських форумах та представляти інтереси жителів нашого краю та всіх нераціональностей, які в ньому проживають.

http://www.sribnazemlja.org.ua/2014011812614/news/politika/2014-01-18-06-19-34-12614.html